Липразид 20 таблетки блистер № 30

123,00 ₴
В наличии
SKU
24929

Інструкція
Склад
діючі речовини: лізиноприл та гідрохлортіазид; 1 таблетка Ліпразиду 10 містить лізиноприлу (у перерахуванні на 100 % безводний лізиноприл) – 10 мг, що відповідає лізиноприлу дигідрату – 10,89 мг та гідрохлортіазиду (у перерахуванні на 100 % суху речовину) – 12,5 мг;

1 таблетка Ліпразиду 20 містить лізиноприлу (у перерахуванні на 100 % безводний лізиноприл) – 20 мг, що відповідає лізиноприлу дигідрату – 21,78 мг та гідрохлортіазиду (у перерахуванні на 100 % суху речовину) – 12,5 мг;

допоміжні речовини: Ліпразид 10 – маніт (E 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (E 172), кальцію гідрофосфату дигідрат. Ліпразид 20 – маніт (E 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (E 172), кальцію гідрофосфату дигідрат.
Лікарська форма
Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

Ліпразид 10 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, кремового кольору. На поверхні таблеток допускається мармуровість і вкраплення від жовтого до коричневого кольору.

Ліпразид 20 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, рожевого кольору. На поверхні таблеток допускається мармуровість і вкраплення червоно-коричневого кольору.
Фармакотерапевтична група
Засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Лізиноприл та діуретики.

Код АТС
C Препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи

C09 Засоби для зниження артеріального тиску (Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему)

C09B Комбіновані препарати інгібіторів апф

C09BA Інгібітори апф та діуретики

C09BA03 Лізиноприл та діуретики
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Ліпразид - комбінований антигіпертензивний препарат, що містить інгібітор апф лізиноприл та діуретик гідрохлоротіазид.

Лізиноприл інгібує АПФ, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин II. Зменшення вмісту ангіотензину II веде до прямого зниження рівня альдостерону. Це викликає зниження ОПСС і системного АТ.

Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком з антигіпертензивним дією. Знижує реабсорбцію електролітів і води в дистальних канальцях нирок, збільшує діурез, внаслідок чого зменшується ОЦК і знижується підвищений артеріальний тиск. Значне зниження систолічного і діастолічного артеріального тиску спостерігається через 3-4 дня прийому гідрохлортіазиду, а оптимальний антигіпертензивний ефект - через 3-4 тижні прийому препарату.

Комбінація лізиноприлу і гідрохлортіазиду надає більш виражений гіпотензивний ефект, ніж кожен компонент окремо.

Фармакокінетика. Біодоступність лізиноприлу становить близько 30%. Прийом їжі не має значного впливу на абсорбцію лізиноприлу. Незначна кількість (6-10%) зв'язується з білками плазми крові. Початковий ефект після прийому лізиноприлу розвивається через 1 год, C max в плазмі крові досягається через 6-7 години після прийому. Практично не біотрансформується в організмі, тільки близько 7% лізиноприлу метаболізується в печінці. Лізиноприл частково проникає через плацентарний бар'єр. Основна кількість речовини виводиться з організму в незміненому вигляді з сечею. Т ½ становить 12 год. Елімінація лізиноприлу у пацієнтів похилого віку сповільнена.

Діуретична дія гідрохлортіазиду розвивається через 2 години після прийому і досягає піка через 3-4 год, триває 6-12 год. Біодоступність гідрохлортіазиду становить 65-70%. Близько 40% зв'язується з білками плазми крові. Проникає через плаценту та в грудне молоко. Гідрохлортіазид не метаболізується, виділяється нирками.
Показання
Аг, якщо монотерапією гідрохлортіазидом або лізиноприлом не досягнуто бажаного зниження пекло.
Застосування
Препарат призначають з урахуванням доз лізиноприлу або гідрохлоротіазиду, які застосовувалися в монотерапії. дозу підбирають індивідуально залежно від терапевтичного ефекту.

Рекомендована початкова доза (в перерахунку на лізиноприл) - 5-10 мг/добу, в подальшому дозу коригують з урахуванням досягнутого клінічного ефекту.

Рекомендована підтримуюча доза - 20 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза (в перерахунку на лізиноприл) - 40 мг.

Стабільний терапевтичний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні прийому препарату.

У пацієнтів з кліренсом креатиніну 30 і 80 мл/хв можливе застосування тільки Ліпразиду 10.

При необхідності застосування препарату в дозі 2,5 і 5 мг слід застосовувати лікарські форми з можливістю такого дозування.
Протипоказання
Підвищена чутливість до лізиноприлу, гідрохлортіазиду або до інших компонентів препарату; підвищена чутливість до похідних сульфонаміду; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі; ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений застосуванням інгібіторів апф; двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки; мітральний або аортальний стеноз, гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями; гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою; кардіогенний шок; тяжка ниркова (кліренс креатиніну 30 мл/хв) і печінкова недостатність; стан після трансплантації нирки; механічна непрохідність сечовивідних шляхів; гемодіаліз з використанням високоміцних мембран; порушення водно-сольового обміну (гіперкаліємія / гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіповолемія); важкі форми цукрового діабету; тяжка печінкова недостатність, печінкова енцефалопатія; первинний гіперальдостеронізм; загострення подагри; порфірія; анурія.
Побічні ефекти

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), інфаркт міокарда або вторинні цереброваскулярні порушення (інсульт) як наслідок значного зниження пекло, синкопе, посилене серцебиття, тахікардія, брадикардія, стенокардія, порушення атріовентрикулярної провідності, відчуття стискання і біль в грудях , синдром Рейно, некротичний васкуліт.

З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, порушення рівноваги, дезорієнтація в просторі, втрата свідомості, лабільність настрою, симптоми депресії, зміна смаку і порушення смакових відчуттів, зниження або втрата апетиту, порушення нюху, анорексія, порушення концентрації уваги, зниження процесу мислення, апатія, підвищена стомлюваність, парестезії, вертиго, загальна слабкість, судоми кінцівок і судомніпосмикування губ, рідко - астенічний синдром, сплутаність свідомості, збуджений стан, неспокій, дратівливість, депресія, порушення сну, в тому числі безсоння, інші зміни психіки.

З боку шлунково-кишкового тракту: зниження апетиту, сухість у роті, посилення спраги, печія, нудота, блювота, сіалорея, диспепсія, біль / спазми в животі, запор, діарея, диспепсія, стоматит / афтозні виразки, глосит, сіаладеніт, кишкова ангіоедема, холецистит, панкреатит, гепатит, в тому числі гепатоцелюлярний або холестатичний; жовтяниця, печінкова недостатність, розвиток печінкової енцефалопатії або печінкової коми.

З боку дихальної системи: сухий кашель, порушення дихального ритму, задишка, бронхоспазм, бронхіт, риніт, синусит, алергічна альвеолярна / еозинофільна пневмонія, респіраторний дистрес-синдром, що включає пневмонію і набряк легенів. Зафіксовані інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку шкірних покривів: підвищене потовиділення, гіперемія шкіри, випадання волосся, дерматологічні прояви, в тому числі псоріаз, пемфігоїдні реакції, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона, мультиформна еритема, реакціїфотосенсибілізації, екзема, комплексні шкірні реакції (можуть супроводжуватися сверблячкою, лихоманкою, болем у м'язах, суглобах, васкулітом, позитивним тестом на антинуклеарні антитіла, підвищенням ШОЕ, еозинофілією, лейкоцитозом, висипаннями), пурпура, ексфоліативний дерматит, загострення системного червоного вовчака, шкірна псевдолімфома.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, в тому числі гемолітична, апластична, зниження гемоглобіну, гематокриту, еритроцитопенія, лейкопенія / лейкоцитоз, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, пурпура, лімфаденопатія, мієлосупресія.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, в окремих випадках - гостра ниркова недостатність, уремія, поліурія, олігурія / анурія; глюкозурія, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи та грудних залоз: зниження потенції / імпотенція, гінекомастія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, в тому числі анафілактичні реакції (анафілактичний шок), аутоімунні захворювання.

Алергічні реакції: утруднення при ковтанні та диханні, ангіоневротичний набряк (губ, обличчя, очей, рота, язика, надгортанника і / або гортані, кінцівок), свербіж, кропив'янка.

Зміни лабораторних показників: дуже рідко - порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія), гіперглікемія, гіперурикемія, гіперкаліємія, підвищення рівня сечовини та креатиніну, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, гіпербілірубінемія, протеїнурія, підвищення активності печінкових трансаміназ, зниження толерантності до глюкози, підвищення рівня холестерину і тригліцеридів в плазмі крові, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ.

Інші: підвищення температури тіла, артрит, подагра, м'язовий спазм або біль в м'язах, короткочасне зниження гостроти зору, ксантопсія, кон'юнктивіт, порушення секреції антидіуретичного гормону, гіперхлоремічний алкалоз, цукровий діабет, шум у вухах, вушна біль.
Особливі вказівки
Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс. у пацієнтів із сольовим порушенням електролітного балансу внаслідок лікування діуретиками, яке проводилось раніше або при дегідратації іншого генезу (підвищене потовиділення, тривале блювання, профузная діарея) після прийому Ліпразиду може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія. для її попередження застосування діуретиків необхідно припинити за 2-3 дні до початку лікування Ліпразидом.

Пацієнтам з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії лікування слід починати під наглядом лікаря і з періодичним контролем рівня електролітів в плазмі крові.

При гіпотензії пацієнт повинен перебувати в положенні лежачи, при необхідності слід ввести в / в фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого лікування. Для подальшого відновлення ефективного об'єму крові та артеріальний тиск необхідно знизити дозу або перехід на монотерапію одним з активних компонентів препарату. При зміні дози контроль повинен бути особливо ретельним.

Аортальний стеноз / гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка. З обережністю призначають пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярним захворюванням, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може спричинити інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт.

Хірургічне втручання / загальна анестезія. Слід дотримуватися обережності при застосуванні Ліпразиду у пацієнтів, яким планується проведення оперативного втручання під наркозом, оскільки при великих хірургічних втручаннях і застосуванні інших лікарських засобів, що викликають зниження кров'яного тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозований зниження артеріального тиску. Гіпотензія такого генезу може бути усунута компенсацією внутрішньосудинної рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може знизити толерантність до глюкози. Може виникнути потреба в регулюванні дози антидіабетичних засобів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть знизити виведення кальцію з сечею і викликати нестійке і незначне підвищення рівня кальцію в плазмі крові. Гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Тіазиди необхідно скасувати перед проведенням функціональних тестів паращитовидних залоз. Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів може бути пов'язано з тіазідной сечогінної терапією. Терапія тіазидами може прискорити гиперурикемию і / або подагру у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може збільшити виведення сечової кислоти та таким чином знизити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Пацієнти з цукровим діабетом. У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль, особливо в перший місяць терапії інгібіторами АПФ. Можлива маніфестація латентного діабету.

Гіперчутливість / ангіоневротичний набряк. Ангіоневротичний набряк обличчя, верхніх і нижніх кінцівок, губ, язика, надгортанника і / або гортані рідко відзначали у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл. Це може статися в будь-який час, в таких випадках застосування Ліпразиду слід негайно припинити та призначити відповідний контроль до повного зникнення симптомів.

Дуже рідко виявляли летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані чи язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосові зв'язки або гортань, то може виникнути обструкція дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходів невідкладної терапії (введення адреналіну (епінефрину) і / або підтримання прохідності дихальних шляхів). Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів. Пацієнти з набряком в анамнезі, не пов'язаним з терапією інгібітором АПФ, можуть потрапити в групу ризику розвитку ангіоневротичного набряку, отримуючи інгібітор АПФ. У пацієнтів, які перебувають на терапії тіазидами, можуть виникнути реакції підвищеної чутливості (з або без наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми). На тлі застосування препарату можливе загострення перебігу захворювань сполучної тканини, в тому числі системного червоного вовчака.

Анафілактоїдні реакції при аферезу ліпопротеїнів низької щільності. У пацієнтів, які перебувають на лікуванні інгібіторами АПФ під час процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності з допомогою декстран-сульфатної абсорбції, рідко розвивалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Щоб уникнути цих реакцій перед кожною процедурою аферезу слід припиняти прийом інгібіторів АПФ.

Анафілактоїдні реакції при десенсибилизирующей терапії. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих (наприклад бджолина отрута), розвивалися анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не виявляли, проте випадкове введення інгібіторів АПФ провокувало анафілактоїдні реакції.

Кашель. Характерний непродуктивний / постійний кашель, що відзначається при прийомі інгібіторів АПФ і зникає після припинення терапії. Кашель, викликаний інгібітором АПФ, слід диференціювати від кашлю при інших захворюваннях.

Без солі дієта. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які перебувають на дієті без солі.

Порушення функції нирок. Тіазиди, можливо, можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів з нирковими порушеннями, також вони неефективні при кліренсі креатиніну ≤30 мл/хв (помірна або тяжка ниркова недостатність). Ліпразид не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 80 мл/хв), крім випадків, коли за допомогою титрування доз окремих активних речовин препарату досягається прийнятна доза, яка присутня в комбінації.

У деяких пацієнтів з АГ без явних ознак ураження кровоносних судин нирок можливе незначне тимчасове підвищення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові, особливо коли лізиноприл застосовувався одночасно з діуретиками. Це частіше спостерігається у пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок. Такий стан вимагає зниження дози та / або припинення застосування діуретика та / або Ліпразиду.

Пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі. При одночасному застосуванні лізиноприлу та проведенні гемодіалізу з високопропускними мембранами (поліакрилонітрил) можливі анафілактичні реакції (набряк язика і губ, задишка, артеріальна гіпотензія). Препарат протипоказаний для лікування пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Чи не призначається також пацієнтам із трансплантованою ниркою.

Захворювання печінки. З обережністю слід застосовувати тіазиди у пацієнтів з порушеннями функції або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-сольового і електролітного балансу можуть викликати раптову печінкову кому.

Дуже рідко із застосуванням інгібіторів АПФ пов'язують синдром, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому невідомий. Якщо у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, а пацієнт повинен знаходиться під наглядом лікаря до зникнення симптомів.

Особи похилого віку. Лікування починають з нижньої межі дози Ліпразиду (10 мг + 12,5 мг) з огляду на те, що ймовірність погіршення функції печінки, нирок і серця вище через супутніх захворювань і застосування інших лікарських засобів. Підбираючи дози, слід дотримуватися заходів безпеки (контроль функції нирок).

Нейтропенія / агранулоцитоз. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія / агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і відсутності ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз оборотні та минають після припинення прийому інгібіторів АПФ.

Ліпразид слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів із захворюванням сполучної тканини з судинними проявами, при проведенні лікування імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, а також при комбінації цих факторів, особливо при наявності вже існуючого порушення функції нирок.

У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які іноді не реагують на інтенсивну терапію антибіотиками. При застосуванні Ліпразиду в цій групі пацієнтів рекомендується проводити періодичний моніторинг лейкоцитів, а також слід попередити пацієнта про необхідність інформування лікаря про будь-яких ознаках інфекції.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів при прийомі інгібіторів АПФ, в тому числі лізиноприлу, відмічено підвищення концентрації калію в плазмі крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або цукровий діабет, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Якщо прийом перерахованих вище препаратів на тлі лікування інгібіторами АПФ вважається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в плазмі крові.

Літій. Зазвичай не рекомендується одночасне застосування літію і лізиноприлу.

Етнічні особливості. У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникали ангіоневротичний набряк в порівнянні з пацієнтами інших рас. Як і у інших інгібіторів АПФ, антигіпертензивна дія лізиноприлу менш виражено у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.

Гіпотензивну дію гідрохлоротіазиду може посилитися після симпатектомії.

Препарат може вплинути на лабораторні показники: у зв'язку з впливом на метаболізм кальцію похідні тіазиду можуть змінити результати тесту щодо визначення функції паращитовидних залоз.

На тлі застосування гідрохлоротіазиду можливі хибнопозитивні результати антидопінгового контролю.

На період лікування Ліпразидом слід обмежити перебування на сонці (ризик розвитку фотосенсибілізації).

В період лікування Ліпразидом не рекомендується вживання алкоголю.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Застосування препарату в період вагітності протипоказано, оскільки гідрохлортіазид зменшує обсяг плазми у матері, матково-плацентарний кровопостачання і проникає через плацентарний бар'єр. Існує ризик розвитку у плода ембріональної або неонатальної жовтяниці, тромбоцитопенії та інших згубних ефектів.

У разі встановлення вагітності застосування препарату повинно бути припинено.

За станом новонароджених, матері яких приймали інгібітори АПФ, необхідно ретельно спостерігати в зв'язку з можливістю розвитку у таких новонароджених гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії.

При необхідності застосування препарату у жінок, які годують груддю, вигодовування рекомендується припинити.

Діти. Протипоказаний.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами. У зв'язку з небезпекою виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення (особливо на початку лікування), сплутаність свідомості, артеріальна гіпотензія, не рекомендується до визначення індивідуальної реакції пацієнта на препарат керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Взаємодії
Лізиноприл з:

НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥3 г/добу: зменшення вираженості антигіпертензивного ефекту, гіперкаліємія і погіршення функції нирок. Як правило, ця дія можна зупинити. Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок (особи похилого віку, зі зневодненням організму);
препаратами літію: оборотно підвищується рівень літію в плазмі крові та розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і посилювати її, якщо вона вже викликана одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Застосовувати лізиноприл одночасно з літієм не рекомендується, але якщо таке поєднання необхідно, слід проводити ретельний контроль рівня літію в плазмі крові;
алопуринолом: підвищується ризик ураження нирок і розвитку лейкопенії;
циклоспорином, гепарином, триметопримом: підвищується ризик порушення функції нирок і розвитку гіперкаліємії;
ловастатином: одночасний прийом підвищує ризик розвитку гіперкаліємії;
цитостатиками, імуносупресорами, прокаїнамідом: одночасний прийом з інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку лейкопенії;
трициклічнимиантидепресантами, антипсихотичними та знеболюючими засобами (анестетиками): може посилити гіпотензію;
симпатомиметическими засобами: можливе зменшення гіпотензивної дії інгібіторів АПФ;
протидіабетичнимизасобами (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): зниження рівня глюкози в крові при одночасно підвищується, ризик гіпоглікемії (ймовірність цього явища вище протягом перших 2 тижнів комбінованої терапії у пацієнтів з ослабленою функцією нирок);
діуретиками: відзначається сумація антигіпертензивного ефекту. У пацієнтів, які приймали діуретики, особливо у тих, кому діуретики призначені нещодавно, застосування лізиноприлу іноді може викликати надмірне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії можна знизити, якщо скасувати діуретик перед початком лікування лізиноприлом;
калійзберігаючимидіуретиками (спіронолактон, триамтерен, амілорид), препаратами калію або замінниками харчової солі, що містять калій: підвищується ризик розвитку гіперкаліємії.
Ризик гіперкаліємії пов'язують з факторами, до яких відносяться ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків та калійвмісних харчових добавок або солезамінника.

При застосуванні лізиноприлу на тлі калійвиводящіх діуретиків, гіпокаліємію, спричинену їх прийомом, може бути зменшена;

петльових діуретиків (етакринова кислота, фуросемід): може привести до розвитку артеріальної гіпотензії різного ступеня вираженості;
антацидними засобами: може знижуватися біодоступність лізиноприлу;
естрогенами, ГКС: можливо зменшення вираженості антигіпертензивної дії Ліпразиду;
алдеслейкіном: посилення гіпотензивного ефекту Ліпразиду;
препаратами золота: нітрітоідние реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальна гіпотензія, яка може бути дуже важкою) після ін'єкції золота (наприклад натрію ауротіомалата) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ;
Лізиноприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах, які застосовуються в кардіології), тромболітиками, блокаторами β-адренорецепторів та / або нітратами.

Алкоголь потенціює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Гідрохлортіазид з:

серцевимиглікозидами: підвищується ймовірність токсичних ефектів глікозидів (в тому числі підвищеної збудливості шлуночків) внаслідок розвитку тіазид-індукованих гіпокаліємії і гіпомагніємії;
недеполяризуючими миорелаксантами: підсилює дію останніх і підвищує чутливість до тубокурарину;
препаратами, які викликають зміни рівня калію в плазмі крові: підвищується ризик розвитку серцевих аритмій, в тому числі шлуночкової тахікардії (наприклад torsades de pointes):
антиаритмічні препарати класу I (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, сульпірид, амісульпірід, пімозид, галоперидол, дроперидол);
інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин, пентамідин, терфенадин, вінкамін);
протизапальними засобами (особливо індометацин): знижується антигіпертензивний, діуретичний і натрійуретичний ефект тіазидів, підвищується ризик НПВПіндуцірованних порушень функції нирок;
діфлузанілом: підвищується концентрація гідрохлортіазиду в плазмі крові та зменшується вираженість його гіперурикемічну дії;
етанолом, барбітуратами (наприклад фенобарбітал), диазепамом, наркотичними анальгетиками, антидепресантами: можуть посилювати гіпотензивну дію гідрохлоротіазиду;
норепінефрином, пресорними амінами: гидрохлоротіазід зменшує їх вплив на артеріальний тиск;
солями літію: слід уникати одночасного застосування з гідрохлоротіазидом через можливість підвищення концентрації солей літію в плазмі крові до токсичного рівня;
противодиабетическими препаратами (пероральні препарати, інсулін): може викликати зниження показників глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії;
метформіном: слід використовувати з обережністю через ризик виникнення лактоацидозу, індукованого можливої функціональної нирковою недостатністю, пов'язаної з гідрохлортіазидом;
колестираміном і смолами колестипола: абсорбція гідрохлортіазиду знижується в присутності аніонних смол до 85%;
іншими антигіпертензивними препаратами: адитивний ефект;
пробенецидом, сульфінпіразоном і алопуринолом: необхідна корекція дози урикозуричних препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в плазмі крові. Може знадобитися підвищення дози пробенециду або сульфинпиразона. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, може підвищувати частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу;
цитотоксичними препаратами (наприклад, циклофосфамід, метотрексат): тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів і посилювати їх пригнічують функцію кісткового мозку ефекти;
антихолінергічними засобами (наприклад атропін, біпериден): підвищують біодоступність тіазидних діуретиків, зменшуючи моторику шлунково-кишкового тракту і швидкість спорожнення шлунка;
саліцилатами: при високих дозах саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему;
метилдопой: повідомлялося про окремі випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом;
циклоспорином: підвищується ризик розвитку гіперурикемії і подагри;
амфотерицином В (парентерально), проносними, стимуляторами моторики кишечника, ГКС, адренокортикотропним гормоном / кальцитонином: гідрохлоротіазид може посилювати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію;
блокаторами β-адренорецепторів і діазоксидом: можливе посилення їх гіперглікемічний ефект за рахунок тиазидов;
солями кальцію і вітаміном D: тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію і можуть підвищити рівень кальцію в плазмі крові. Необхідно контролювати рівень кальцію в плазмі крові та коригувати дозу кальцію / вітаміну D;
амантадином: гідрохлоротіазид може підвищити ризик побічних реакцій амантадину;
карбамазепином: розвиток гіпонатріємії. Необхідно контролювати рівень електролітів, в разі необхідності застосовувати діуретики інших груп;
триметопримом: одночасний прийом з інгібіторами АПФ і тіазиднимидіуретиками підвищує ризик розвитку гіперкаліємії;
симпатомиметиками: можливо зменшення вираженості гіпотензивного ефекту;
соталолом: при одночасному застосуванні підвищується ризик розвитку аритмії;
препаратами, що містять концентрований йод: при дегідратації, індукованої діуретиками, підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо на тлі високих доз йоду. Перед застосуванням необхідно провести регідратацію;
активованим вугіллям, тетрациклінами: знижується всмоктування гідрохлортіазиду.
Гідрохлортіазид підсилює токсичність дигоксину.

Існує ризик небезпечної взаємодії гідрохлортіазиду з хінідином, коли внаслідок спричиненої гідрохлортіазидом гіпокаліємії підвищується ризик шлуночкової фібриляції;

пресорними амінами (наприклад адреналін (адреналін): знижуються реакції пресорних амінів, але недостатньо для того, щоб виключити їх застосування.
Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз.
Передозування
Симптоми: гостра артеріальна гіпотензія, головний біль, сонливість, запаморочення, неспокій, втома, слабкість, порушення свідомості, сухість в ротовій порожнині, кашель, спрага, нудота, блювота, гіпервентиляція, тахікардія, брадикардія, порушення ритму серця, серцево-судинний шок, спазми / судоми литкових м'язів, парестезії, порушення водно-електролітного балансу і кислотно-лужної рівноваги (дегідратація, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз), підвищення рівня азоту сечовини в крові (особливо у хворих з нирковою недостатністю), ОПН.

Лікування: симптоматична і підтримуюча терапія, специфічного антидоту немає. Промивання шлунка доцільно, якщо після прийому препарату пройшло не більше 4 ч. У разі необхідності забезпечити доступ кисню або зробити штучне дихання. Показано проведення корекції водно-електролітного балансу з контролем лабораторних показників функції нирок до їх нормалізації.

При гіпотензії пацієнта переводять в положення лежачи з піднятими нижніми кінцівками, проводять в / в інфузію фізіологічного розчину натрію хлориду. Лізиноприл виводиться при проведенні гемодіалізу, однак необхідно уникати застосування високопроточних поліакрилонітрилових мембран для діалізу і гемофільтрації через ризик розвитку анафілактичних реакцій. Для лікування стійкої брадикардії показане застосування кардіостимулятора.

У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід п / к вводити 0,3-0,5 мл розчину епінефрину, призначати десенсибілізуючі засоби. Важкі випадки ангіоневротичного набряку язика, голосової щілини та глотки можуть зажадати підтримки прохідності верхніх дихальних шляхів (інтубація, трахеотомія).
Умови зберігання
При температурі не вище 25 °C.

Характеристики
Производитель Борщаговский ХФЗ
Страна производителя Украина
Напишите свой собственный отзыв
Отзыв для:Липразид 20 таблетки блистер № 30